Методична робота


Організація самоосвітньої діяльності

Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності йде накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином , у кожного педагога зявляється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.

     Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

     Самоосвіта педагога є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої  продуктивна і творча.

       Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:

ØСамооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

ØСамооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

ØСамовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

ØСамоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

ØСамореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

ØСамокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

ØСамоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;

ØСаморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність педагога і, як наслідок,  формується авторитет педагога серед дітей , батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

     У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти педагога:

1.  Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).

2.  Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).

3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

5. Принцип самореалізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної  і суб’єктивної  значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати  самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.

 

Основні принципи

           організації самоосвітньої роботи педагогів

 

1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно-політичної та професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2.  Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4.  Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів педагогів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання педагогами  докурсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.

7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу.

 

Аспекти вибору змісту і форм

 самоосвітньої роботи педагогів

 

·        Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;

·        Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми закладу );

·        Вивчення передового педагогічного досвіду;

·        Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.


ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Інтерактивні методи навчання на сьогодні є актуальним способом роботи викладача в аудиторії, тренера в групі та педагога в будь-якому освітньому закладі. Інтерактивні методи навчання, на відміну від традиційних, базуються на активній взаємодії учасників навчального процесу, при цьому основна вага надається взаємодії слухачів між собою. Такий підхід дозволяє активізувати навчальний процес, зробити його більш цікавим та менш втомлюваним для учасників.


ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ 

 Актуальність, суть та мета інтерактивного навчання


Зміни життя в сучасному світі вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти. Знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача «готових» знань від викладача  до слухача перестає бути основним завданням навчального процесу.


Важливо викликати інтерес до навчальної теми, перетворювати  аудиторію пасивних спостерігачів на активних учасників заняття. Якщо викладач у своїй роботі буде використовувати активні форми та методи навчання то це важливе питання буде вирішеним саме собою. Активні форми навчання будуються на інтерактивних методах , коли існує взаємозв’язок не лише між викладачем  і слухачем, а й між слухачами у навчанні. Викладач частіше виступає у ролі


         Слово – інтерактивний прийшло до нас з англійської і виникло від слова “інтерактив”. “Inter” – це “взаємний”, “act” – діяти. “Інтерактивний”-означає сприяти, взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди. Діалогу з будь-чим (комп’ютером), чи з будь-ким (людиною). Значить інтерактивне навчання – це, перш за все, діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія викладача  і слухача.


Основна характеристика “Інтерактива”


·        Це спеціальна форма пізнавальної діяльності;

·        Навчальний процес організовано так, що практично всі слухачі заохочені до процесу пізнання, вони мають можливості розуміти і рефлектувати з приводу того, що вони знають і думають;

·        Має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки – форма кооперації та співпраці;

·        На занятті організується індивідуальна, парна, групова робота;

·        Застосовуються дослідницькі процеси, ділові гри, робота з документами, різними джерелами інформації, використовувати творчі завдання.


Задачі, які можна розв’язати одночасно:


-         розвиток комунікативних умінь і навичок;

-         емоційний контакт між слухачами ;

-         вчитесь працювати у команді, прислухатись до думки свого товариша;

-         знімає нервове навантаження слухачів, дає можливість змінювати форми їх діяльності, переключати увагу на вузлові питання теми.


Інтерактивні методи захоплюють слухачів, пробуджують в них інтерес та мотивацію, навчають самостійному мисленню та діям.


Звичайно люди запам’ятовують


5% - лекції

10% - того, що читають

20% - того, що бачать на власні очі

50% - того, що слухають та бачать одночасно

70% - того, що обговорюють і пишуть

80% - того, що роблять практично власноруч

90% - того, що роблять і обговорюють одночасно

95% - того, чому навчають інших


Суть інтерактивного навчання


Інтерактивне навчання — це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою.


Інтерактивне навчання має на меті:


·        створення умов для залучення всіх слухачів до процесу пізнання;

·        надання можливості кожному слухачеві розуміти і рефлексувати з

 приводу того, що він знає і думає;

·        вироблення життєвих цінностей;

·        створення атмосфери співпраці, взаємодії;

·        розвиток комунікативних якостей і здібностей;

·        створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного слухача відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захищеності, неповторності, значущості.


Інтерактивне навчання передбачає:


·        моделювання життєвих ситуацій;

·        вирішення творчих завдань;

·        спільне розв'язання проблем тощо.


 Що ж дає впровадження методів інтерактивного навчання різним суб'єктам навчального процесу?


         В ході діалогового навчання слухачі вчаться критично мислити, розв’язувати складні проблеми на підставі аналізу обставин і відповідної інформації, приймати продумані рішення, приймати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми. Для цього на заняттях організується індивідуальна, парна і групова роботи, застосовуються  дослідницькі проекти, рольові ігри, йде робота з документацією різними джерелами інформації.


          Яким же повинен бути учасник інтерактивного навчання?


Він повинен:

1) ставити перед собою навчальні завдання;

2) розвивати навчальну активність;

3) визначати проблеми в ході навчання;

4) навчатися рефлексії своєї навчальної діяльності.


         Яким же повинен бути викладач?


Він має вміти:

1)     Створити в аудиторії атмосферу, яка сприяє заохоченню слухачів здавати питання та шукати відповіді. Брати за основу таки види навчання , які б сприяли розвитку критичного мислення та самостійного набуття знань, стимулювати рефлексію.

2)     Застосовувати наявні ефективні методи. Стати вдумливим професіоналом, що означає навчитися самому, уважно спостерігати, визначати проблеми та створювати нові стратегії для їх розв’язання.

3)     Бути взірцем для інших слухачів, передавати свої знання колегам, використовувати нові методики навчання. 

Професійна позиція викладача


Використання інтерактивної стратегії змінює роль і функції викладача — він перестає бути центральною фігурою і лише регулює навчальний процес, займається його загальною організацією, визначає загальний напрям (готує до уроку необхідні завдання, формулює пи­тання для обговорення у групах, контролює час і порядок виконання наміченого завдання, дає консультації, допомагає в разі серйозних утруднень).


Активні методики поділяються на:


-         Вступні - які дозволяють створювати атмосферу доброзичливості, довір’я

-         Основні (ключові)- під час яких розв’язується основна проблема (обговорення, інтерактивні лекції, мозковий штурм , рольові ігри, “кейс стаді”, карусель тощо)

-         Завершальні підсумкові (сенкан, вернісаж)

-         Допоміжні (енерджайзери) – включають тоді, коли необхідно зняти напругу, змінити вид діяльності, перейти з одного етапу до іншого.


Дотримання порядку застосування активних методик дозволить  спланувати своє заняття більш ефективним, цікавим для слухачів.

Види інтерактивних методів навчання


Метод мозкової атаки - це метод розв'язання невідкладних завдань за короткий час. Сутність методу полягає в тому, що необхідно висловити як можна найбільшу кількість ідей за невеликий проміжок часу, обговорити їх та класифікувати. Цей метод використовується для вирішення складних проблем. Метод мозкової атаки можна використовувати в різних видах діяльності: в роботах з малими та великими навчальними групами, командами, індивідуальній роботі.


 «Круглий стіл» - метод проведення заняття із слухачами які, як правило, мають досвід роботи, практичний діяльності з питання, що обговорюється. На «круглому столі» слухачі можуть і повинні спробувати обґрунтовано поставити питання по темі обговорення, серйозно аргументувати підходи до їхнього вирішення, а також повідомити про вдалий і невдалий досвід. «Круглий стіл» - це свого роду нарада по обміну досвідом і обговоренню практичного досвіду, досягнень і помилок. В такий спосіб слухачі освоюють зміст теми, її ключові проблеми.


Дискусія –активний метод проведення занять, покликаний мобілізувати практичні й теоретичні знання, погляди слухачів на проблему, що розглядається. Дискусія доречна при розгляді спірних питань, але у навчальному процесі може не виникати ситуації спірності трактувань. Із цих причин заздалегідь планувати проведення заняття як дискусію не цілком коректно. Основні передумови використання дискусії в активному навчанні такі: необхідно в складі теми, що досліджується знайти питання, про які слухачі усвідомлено дотримуються істотно різних точок зору. Це може бути зроблене в ході лекцій і інших занять; варто визначити,  чи відносяться ці спірні питання до інтересів, що зачіпають багатьох.


Ситуаційний аналіз полягає в тому, що слухачі, ознайомившись з описом проблеми, самостійно аналізують ситуацію, діагностують проблему й надають свої ідеї й рішення в дискусії з іншими слухачами.


Залежно від характеру висвітлення матеріалу використовуються ситуації-ілюстрації, ситуації-оцінки й ситуації-вправи.


Ситуація-Ілюстрація містить у собі приклад з управлінської практики (як позитивний, так і негативний) і спосіб рішення ситуації.


Ситуація-Оцінка являє собою опис ситуації й можливе вирішення в готовому виді: потрібно тільки оцінити, наскільки воно правомірно й ефективно.


Ситуація-Вправа полягає в тому, що конкретний епізод управлінської діяльності підготовлений так, щоб його рішення вимагало яких-небудь стандартних дій, наприклад розрахунку нормативів, заповнення таблиць, використання юридичних документів і т.д.


Ситуаційний аналіз включає метод аналізу конкретних ситуацій, метод «кейз-стаді»,  метод «інциденту», розбір ділової кореспонденції («баскет – метод»).


Аналіз конкретних ситуацій – найбільш прийнятний в умовах курсового навчання метод ситуаційного аналізу - традиційний аналіз конкретних, ситуацій, що включає глибоке й детальне дослідження реальної або імітованої ситуації.


Використання методу аналізу конкретних ситуацій дозволяє вирішити наступні навчальні цілі: розвиток аналітичного мислення, застосування аналізу в динаміку; оволодіння практичних навичок роботи з інформацією: вичленовування, структурування й ранжирування по значимості проблем; вироблення управлінських рішень; освоєння сучасних управлінських і соціально-психологічних технологій; розширення комунікативної компетентності; формування здатності вибору оптимальних варіантів ефективної взаємодії з іншими людьми; стимулювання інновації; підвищення мотивації до навчання теорії проблеми.


Висновок: у будь-якому виді навчальних занять викладачі мусять застосовувати кілька методів навчання в різних комбінаціях. Застосування певних методів навчання залежить від завдання та умов кожного виду занять.